Положение во гроб. Рафаель Санті. 50х50 см. Репродукція.

Положение во гроб. Рафаель Санті Репродукція.

Розмір 50х50 см.

Матеріали: Натуральне котонове полотно, дерев'яний підрамник, зображення нанесене пігментними (не знебарвлюючими) чорнилами.

За бажання, для додаткового захисту від вологи та подряпин полотно можна розкрити лаком (+15% від вартості.

Можливе виготовлення картини в інших розмірах.

Можливий друк Ваших зображень.

Доставка в будь-яке місто України. Під час замовлення від 5 картин — доставка безплатно. 

Рафаель Санті  — великий італійський живописец, график и архітектор, представник Умбрійської школи.

Рафаелю часто траплялося звертатися до дорогих сюжетів. Переосмислюючи їх, він часом змінював їх так, що вони трохи мінялися, стаючи живішими та повнішими.

«Покладення в трусні» зображує той момент, коли тіломаль, знятого з хреста, несли хоронити його рідні та друзі. Тримаючи його на натягнутій тканині, вони забирають його в сади, туди, де одна багата людина надав свою особистугроницю дляранок.

Тіло Коста неживе. На руках і ногах криваві сліди від цвяхів, голова перекинута, очі заплющені. Тіло висить так, як не зможе повиснути жива людина — розслаблено й одночасно дуже м'яко, як мішок із борошном, а не мускули та кістки. Його несуть94, підтримують, тягнуть. Лица їхні сумні, наймолодший тягнеться до 19, немов прагнучи торкнутися його й неірючи, що він міг померти. Ніхто з них не вірить, але тіло в їхніх руках — найкращий доказ смерті.

За чоловіками, які не знають тіло, йдуть жінки. Серед них шла й Марія, але на картині вона втрачає свідомість, оступається, і її ловлять, підтримують дбайливі приватні руки. Маріяодіана, на колінах стояла, яка не верила у смерть і сумувала за ним, тягнеться зловити Бородіцу і сама поза її виражає сумність і жах. Решта спокійніше, тримаються краще, і десь далеко, над процесом — незручною, скоринкою, такою, що боїться, заради якої зібралися — підіймаються хрести на лисій Голгофі, якій назавжди судилося залишитися в пам'яті людського як місце, де розпорошували Бога.

Рафаель надає сцені сумної життєвості, творить з неї щось, що зрозуміле інтуїтивно. З одного погляду видно гіркоту і розгубленість учнів, обличчя Боголиці виражає смертне борошно, немов вона була розп'ята разом із сином, немов весь його біль — її.

Використовуючи нещадні яскраві барви, Рафаель показує, як страшно те, що світ продовжив бути, і продовжив бути нітрохи не вицвітаючи, не ставши менш святковим.

Бог помер, і ніхто, крім його учнів, не помітити цього.