На півночі дикому. І.І.Шишкін. 40х30 см. Репродукція.

На півночі дикому. І.І.Шишкін.

Розмір 40х30 см.

Матеріали: Натуральне котонове полотно, дерев'яний підрамник, зображення нанесене пігментними (не знебарвлюючими) чорнилами.

За бажання, для додаткового захисту від вологи та подряпин полотно можна розкрити лаком (+15% від вартості).

Можливе виготовлення картини в інших розмірах.

Можливий друк Ваших зображень.

Доставка в будь-яке місто України. Під час замовлення від 5 картин — доставка безплатно. 

Шишкін Іванович — відомий російський художник-пейзажист; гравієр-аквафортист; академік і керівник пейзажної майстерні. Народився 25 січня 1832 року в Елабузі в сім'ї купця другої гільдії, колишнього представником давньо-вів'янського роду. До 17 років був послідовником 1-ої казанської гімназії, потім переїхав до Москві та зробив учищень живопису, ваяння та зодості. З дитинства Іван був особистістю неабиякої, тому в молодості навіть кілька років був міським головою Елабуги. Він чимало зробив для рідного міста, а головне, колись побудував діючий водогін.

Знаменита робота «На півночі дикому» Шишкина була створена 1890 року та є художнім втіленням мотиву молодості,петного Лермонтовим у поетичному творі «Сосна». Вона має деяку схожість із романтичним живописом Куїнджі, з яким автор тоді підтримував дружні стосунки.

Посередині холодної пітьми, в оточенні снігових і кридів, на голій і недоступній вершині скель підвищується горде та самотньое дерево. Все його оточення — чорне глибоке ущільнення, осяяне холодним місячним світлом і безкраї засніжені простори.

Ми бачимо, як сувора північна природа полонила художника абсолютно неземною, схожою на казку, червоною та неймовірною силою духу. За допомогою багатої колірної гами відтінків і переходів, майстру вдалося передати й відчуття холодного безмолвия, і гнеться усамітнення.

І в цьому морозному царственні, на перший погляд, вже немає нічого живого. А самотньое дерево продовжує жити, всупереч морозу, вітрам і снігу.

Потужна сосна застигла в ньому черезбивання й очікування найкращих часів. Скільки гордості та переваги в цьому силуеті. На її сильних гілках, як розшита золотом риза на плечах біля священника, причаїлися важкі снігові пагорбики. А на маківці пофломізлася білосніжна шапка. Вона практично дістає снігові хмари та зливається з ними в польоті по похмурому небу. Навколо панує відчуття холодного зчеплення й тьмяного болю.

Не мимоволі замислюєшся, про що ж гардить у цей суворий час, горде дерево на скелі? Можливо, про близьку та споріднену душу, так само піднесену на свій самоті? Про це нам, на жаль, ніколи не дізнатися, але виникає відчуття захоплення за сосну, яка не піддається жодним негараздам. Це, напевно, символ людської гордості й гідності, без яких людина не зможе піднятися на вершину, поготів встояти на ній.